Факт придбання майна у шлюбі не доводить того, що воно загальне

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 7 вересня 2016 розглянув справу № 6-801цс16 про поділ спільного майна подружжя.

При розгляді була сформована наступна позиція.

Статтею 60 СК визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба і т .п.) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, приналежність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя засобами або працею в придбанні майна. Застосовуючи норму статті 60 СК і визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт придбання майна під час шлюбу, але і той факт, що джерелом його отримання були загальні спільні кошти або спільна робота подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається за наступними критеріями:

1) час придбання майна;

2) кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання).

Норма статті 60 СК вважається застосованою правильно, якщо придбання майна відповідає цим факторам.

У разі придбання майна хоча і в період шлюбу, але на особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, на особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

За матеріалами: "Юрліга"