Чи погодиться Конституційна комісія змінити розпорядника бюджетних коштів для судів?

Робоча група з питань правосуддя продовжує вносити пропозиції щодо конституційного реформування судової системи України. Цього разу експерти торкнулися чи не найболючішого питання — фінансування.

Визначення порядку фінансування вітчизняної системи судів та його обсягів вже давно стало злободенним питанням для володарів мантій. Постійна нестача коштів та зростаючий дефіцит бюджетного асигнування все більше загострюють це питання. Вочевидь, аби знайти золоту середину та задля уникнення суперечок стосовно суб’єкта розпорядження коштами, профільна робоча група при президентові вирішила покласти край розбрату всередині системи та визначитися з редакційним доопрацюванням чинної редакції ст.130 Основного Закону.

Дотепер конституційні гарантії фінансового забезпечення обмежувалися формулюванням стосовно обов’язку держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів.

Утім, як повідомив очільник робочої групи, заступник глави Адміністрації Президента Олексій Філатов, є пропозиції конкретизувати таку важливу складову суддівської незалежності, як винагорода, безпосередньо в Конституції. Зокрема, пропонується вказати, що її розмір та порядок виплати встановлюються законом про судоустрій і не можуть змінюватися іншими актами.

Колишній міністр юстиції Сергій Головатий запропонував не обме­жуватися загальними фразами, а передбачити видатки на кожен суд окремо. «Робити єдину статтю на всю судову владу неефективно. Доцільно було б, аби голова Вищої ради юстиції представляв бюджет перед парламентом. Бо політичний орган, такий як Кабмін, це робити не повинен», — зазначив С.Головатий.

Проте ідея наділення ВРЮ ще й фінансовими повноваженнями не знайшла підтримки у голови Ради суддів Валентини Сімоненко, яка зауважила, що нині фінансовим забезпеченням судової системи України опікується ДСАУ, голову якої призначає РСУ. А ВРЮ вже наділена повноваженнями щодо захисту суддівської незалежності, які довгий час виконував орган суддівського самоврядування. А тому, з точки зору очільниці ради, збільшувати обсяг повноважень конституційного органу недоцільно.

Втім, член Верховного Суду Олександр Волков взагалі поставив під сумнів ідею щодо конкретизації видатків окремо по судах. «Кожен рядок видатків передбачає наявність окремого розпорядника бюджетних коштів. Ми матимемо 700 головних розпорядників?» — зауважив суддя.

Натомість єдиному розпоряднику бюджетних коштів — ДСАУ — така пропозиція не припала до душі. «Ми пропонуємо записати в Конституції, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та інших органів державної влади за рахунок коштів державного бюджету», — повідомив голова ДСАУ Зеновій Холоднюк. Він зазначив, що судова адміністрація може витратити щонайменше 3 місяці для того, щоб перерозподілити гроші між судами. А така тяганина, на його думку, найчастіше призводить не до розв’язання проблеми, а до її поглиблення. Пришвидшити надходження державних асигнувань, за твердженням З.Холоднюка, можливо за умови наділення єдиного розпорядника бюджетних коштів (не важливо, хто ним буде) додатковими повноваженнями, що дозволить йому оперативно розподіляти гроші згідно з потребами системи.

С.Головатий заявив, що ДСАУ взагалі треба якнайдалі відсунути від бюджету й обмежити її повноваження суто технічною підтримкою у процесі формування кошторису.

Втім, нарікань судова адміністрація чує останнім часом чимало, очевидно, через мінливість своєї думки стосовно державної політики у сфері судоустрою. Сюди можна віднести й кардинальну зміну позиції ДСАУ щодо підвищення ставок судового збору, і її небажання сваритися з Урядом стосовно питання встановлення окладів працівникам апарату. Проте, підбиваючи підсумки, О.Філатов порадив зупинитися на позиції щодо розподілу видатків по системі, запропонувавши Конституційній комісії обрати найбільш гнучке формулювання, аби уникнути розширення кола розпорядників державних коштів.

Як не дивно, проте питання визначення рівня суддівської винагороди, яке, за логікою, повинно бентежити суддів значно більше, ніж фінансування системи в цілому, виявилося менш дискусійним.

Так, присутнім треба було розглянути кілька аспектів стосовно гарантування рівня суддівської винагороди та обрати, який з них займе своє місце в Основному Законі. Зокрема, пропонувалося визначитися щодо:

• гарантування заробітної плати суддів на рівні, не меншому від зарплати членів Уряду, із забороною знижувати цей рівень законом про держбюджет;
• достатності винагороди для забезпечення економічної незалежності судді, яка не може бути зменшена протягом його роботи на посаді.

Що стосується першої тези, то всі присутні на засіданні майже одноголосно заперечили проти прив’язування суддівської винагороди до рівня окладів урядовців. Так само не сподобалася пропозиція зробити рівень суддівського заробітку сталим на віки. Більшість фахівців переконані, що прогнозувати, яким шляхом піде найближчим часом українська економіка, дуже важко. А наявність імперативної норми в Конституції може призвести до колапсу системи. До того ж, за твердженням О.Філатова, узгодження усталеного рівня зарплати з парламентом може бути досить складним з огляду на небажання нардепів збагачувати суди, яке вони продемонстрували й під час повернення суддям окладу в розмірі 10 мінімальних зарплат. «Нам може просто не вистачити конституційної більшості голосів. Тому ми будемо вносити цю поправку дуже обережно», — пояснив представник АП. Він також запропонував додатково обговорити цю пропозицію з представниками депутатських фракцій. «У разі негативного сприйняття цієї норми парламентом Президент таку поправку на розгляд Верховної Ради не виноситиме», — наголосив доповідач.

Натомість це питання ще належить обміркувати самій Конституційній комісії, котра, так само як і парламент, може не погодитися з поправками.

За матеріалами "Закон і Бізнес"