Невтішне сьогодення

Останнім часом працівники апарату виявляють активність і звертають увагу керівних органів держави й спецвидань на невідповідність реального заробітку офіційно заявленому рівню заробітної плати. За словами окремих заявників, сума, яку вони отримують на руки, більш ніж удвічі менша за ту, яку їм обіцяла Державна судова адміністрація. Не кажучи вже про ігнорування Урядом вимог закону щодо мінімальної оплати праці на рівні 30% посадового окладу судді місцевого суду.

У законі «Про забезпечення права на справедливий суд» установлено, що розмір посадового окладу працівника апарату, посада якого віднесена до 6-ї категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30% посадового окладу судді місцевого суду. Так, принаймні де-юре, народні обранці стали на бік держслужбовців і показали свою зацікавленість грошовим забезпеченням рядових працівників.

А щоб акт прямої дії почав виконуватися, перехідні положення зобов’язали Кабінет Міністрів привести свої нормативно-правові акти у відповідність з його нормами протягом трьох місяців з дня набрання законом чинності. Через це, за словами очільника ДСАУ Зеновія Холоднюка, ще у березні до Міністерства соціальної політики був спрямований проект постанови стосовно внесення змін до постанови КМ «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у частині встановлення нових посадових окладів працівників апарату судів.

Натомість оклад останніх, що мав становити третину від суддівського, було обіцяно ще законом «Про прокуратуру» від 14.10.2014, який уносив відповідні зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів». Однак норми актів Уряд виконувати не квапиться, і питання виділення бюджетних асигнувань на потреби судової системи вже стало притчею во язицех.

Постійна нестача коштів та недофінансування основних потреб судочинства систематично стає причиною пересудів і домислів щодо фактичного стану справ на фінансових теренах держави. Так, рік у рік керівництво ДСАУ звітує про стан гаманця Феміди, котрий, як відомо, жодного разу не був наповнений на 100%. І статистика, як це не прикро, стає дедалі сумнішою. Якщо, за даними єдиного розпорядника бюджетних коштів у судовій системі, торік судова влада була профінансована на 47% від заявлених потреб, то нині асигнування суттєво знизилися, і їхній рівень ледве дотягує до 35%. Однак, усвідомлюючи наявність відкритого дефіциту бюджету, ДСАУ продовжує наголошувати на збільшенні посадових окладів працівників системи і таким чином намагається самотужки розв’язати проблему недофінансування, хоча необхідного арсеналу засобів для цього немає. Так, в інтерв’ю нашому виданню (див. №15 «ЗіБ») З.Холоднюк пообіцяв, що, попри суттєвий брак коштів, «права працівників апарату щодо належного забезпечення на рівні, встановленому законодавством, порушені не будуть». Утім, уважати їх порушеними можна з листопада 2014 року, коли закон «Про прокуратуру» визначив рівень зарплат працівників суду, а реальних грошей у суддівських колективах так і не побачили.

Нашу увагу нещодавно привернув коментар, залишений працівником одного із судів Волині на офіційному веб-порталі «ЗіБ». Гість скаржився на те, що, попри всі обіцянки ДСАУ про доведення в квітні 2015 року розміру середньомісячної зарплати працівників апарату місцевих судів усіх спеціалізацій до рівня 3000 грн. та апеляційних — 3500 грн., в їхніх гаманцях не прибуло.

«Настав на Волині день зарплати, а сума або не змінилася (реальний дохід у середньому — 1600—1800 грн.), або стала ще меншою в деяких судах регіону! Постає питання: де гроші? Так, виявляється, суди вирішили використати фонд оплати праці працівників суду на виплату суддям надбавок та збільшення виплат при відпустках...» — обурювався  працівник одного із судів Волині на офіційному веб-порталі «ЗіБ», водночас запитуючи, що мають робити з такою несправедливістю працівники апарату, адже закон «Про державну службу» навіть забороняє їм страйкувати?

Невдоволені станом фінансового забезпечення, втомившись від відчаю, працівники апарату почали виробляти власну стратегію захисту своїх гарантованих прав і шукати засоби впливу на державні інституції. Один з варіантів виходу з кризи запропонувала керівник апарату Комінтернівського районного суду м. Харкова Наталія Губіна, яким вона поділилася на сторінці у Фейсбуку.

На її переконання, листи, з якими працівники судів звертаються до влади, є одним з доступних засобів привернення уваги до складного питання, втім, не останнім. Оскільки ні попередня влада, ні теперішня на звернення не реагували, більш дієвим способом захисту своїх прав Н.Губіна вважає звернення з позовом до суду. «У квітні цього року 6 співробітників апарату нашого суду вже звернулись з такими позовами до Харківського окружного адміністративного суду, який своєю постановою відмовив одному з позивачів (текст постанови ще не готовий, тому мотивів такого рішення ми не знаємо). Після відмови в позові одному з наших співробітників ще 7 працівників апарату подали аналогічні позови і будуть за необхідності звертатися до Європейського суду з прав людини, оскільки відповідна практика ЄСПЛ вже є, і на неї ми посилаємося у своїх позовах», — повідомила керівник апарату. Вона переконана: коли це явище матиме масовий характер, тоді влада обов’язково зверне увагу на мізерні оклади працівників апарату судів і змушена буде їх підвищити.

Та навряд чи позови до суду спонукають Уряд виконувати законодавство, адже в «Прикінцевих положеннях» закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» передбачено, що норми закону «Про судоустрій і статус суддів», які встановлюють рівень матеріального, побутового забезпечення та соціального захисту працівників судової системи (ч.1 ст.147), застосовуються в порядку та розмірах, визначених КМ, виходячи з фінансових ресурсів скарбниці. А в умовах жорсткого дефіциту цих ресурсів сподіватися на наявність зайвих коштів не доводиться.

Проте трохи дивною здається позиція Харківського окружного адміністративного суду, який, за словами Н.Губіної, відмовляє колегам у позовах, ховаючись за процесуальні норми. З огляду на таку поведінку у володарів мантій виникає запитання: невже у харківських «адміністративників» немає проблем з винагородою працівників апарату, і вони повністю задоволені своїм фінансовим станом? Чи, може, судова влада, так само як і Уряд, намагається скинути із себе тягар зобов’язань та перекласти відповідальність на когось іншого?

Отже, єдиною інстанцією, яка може допомогти отримати належний рівень доходів, залишається ЄСПЛ. Однак тим працівникам, які наважаться пройти всі кола судових інстанцій з Євросудом включно, треба запастися терпінням: розгляд справ у Страсбурзі може тривати не один рік.

Наразі масових позовів до суду спостерігати не доводиться. Працівники судової системи, розуміючи перспективу і фінансовий стан держави, зараз обирають більш лояльні способи впливу на владу. За останні кілька місяців вони написали десятки листів, в яких звертають увагу Президента, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра та голови ДСАУ на невиконання норм чинного законодавства у частині належного матеріального забезпечення працівників судів.

Одними з перших бити на сполох почали працівники судів із Західної України. Так, колектив Апеляційного суду Львівської області разом з працівниками господарського суду нагадали керівництву держави, що відповідно до Конституції кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. А представники господарського суду з Івано-Франківщини натякнули Уряду, що ігнорування вимог щодо підвищення окладів неминуче призведе до плинності кадрів у системі, що, у свою чергу, призведе до загального зниження кваліфікації працівників апарату. Отже, низький рівень зарплати й високі вимоги до кандидатів на посади державних службовців не мотивують до зайняття вакантних місць працівників апарату.

Прикметно, що найактивнішими борцями за власні права виступають саме працівники судів господарської юрисдикції, яка, за словами окремих служителів Феміди, є більш профінансованою, ніж інші. «Господарники» Тернопільської та Миколаївської областей просять якомога швидше врегулювати розбіжності, які виникли з прийняттям закону «Про забезпечення права на справедливий суд», та виплатити зарплату відповідно до нових стандартів. У своєму листі заявники з Миколаївщини наголошують на тому, що розмір винагороди не забезпечує належного рівня їхнього життя, суперечить вимогам часу і, що найголовніше, не співмірний із тією відповідальністю, яку несуть державні службовці під час виконання своїх обов’язків. За твердженням заявників, зарплата втратила свою стимулювальну функцію. З цієї причини із суду йдуть висококваліфіковані працівники з багаторічним досвідом роботи в судовій системі.

Однак ще жодна з вимог не зрушила справу з місця і не змусила владу діяти відповідно до чинного законодавства. Надія на те, що листи працівників судової системи дійдуть до адресатів і спричинять якісь позитивні зміни в напрямку встановлення належного рівня зарплати, схоже, тане на очах.

Як стало відомо, на цьому тижні вищі органи судової влади звернулися до Голови ВР зі спільним листом, де висловили свою категоричну незгоду з положеннями прийнятого у першому читанні проекту закону «Про державну службу» (№2490) у частині непоширення його дії на помічників суддів та виключення із закону «Про судоустрій і статус суддів» норми, яка врегульовує розмір посадового окладу працівника апарату.

За матеріалами видання «Закон і Бізнес»